Неділя, 19.11.2017, 21:48
Вітаю Вас Гість | RSS

Великовільшанський НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ"

Меню сайту
Наше опитування
Чи подобається Вам Меню нашого сайту?
Всього відповідей: 206
Афоризми
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Головна » 2015 » Травень » 8 » МАКИ ЧЕРВОНІ – НЕНАЧЕ БЕЗСОННЯ
10:05
МАКИ ЧЕРВОНІ – НЕНАЧЕ БЕЗСОННЯ

Він гріє кригу неба іздаля,
мелодія цвітка цього – нехитра,
великий і гарячий, як земля,
ранимий і тендітний, мов повітря.
Не руш його, нехай собі горить,
не руш, бо він подібний до любові.
Він – сміх, він – зойк, він у трагічну мить
нагадує мені краплини крові...

Багатьом поколінням українців запам’ятовувалася з дитинства саме макова квітка, бо не було жодної садиби, де б не буяв її пишний цвіт.

ДАВНЬОГРЕЦЬКА ЛЕГЕНДА

У підземному царстві Аїда жили два брати-близнюки: Гіпнос –Бог сну і сновидінь і Танат – бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку.
Рідний брат Гіпноса – жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті – винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната – вінок із маку, а в руках – перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната – богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку. Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі.
Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону. Однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони – Деметра – богиня земної родючості – дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

 

ДАВНЬОРИМСЬКА ЛЕГЕНДА

Коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно одпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і вночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса.
Побачивши зажурену Ніч, Природа зжалобилась над нею і послала їй у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, Ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати...
І дійсно... Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’явились діти – Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушувати їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала. 
Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі мак...

 

ДАВНЯ КАВКАЗЬКА ЛЕГЕНДА

Сталося це в ті добрі старі часи, коли пророк Магомет був правовірним, наставляв людей на шлях істини та добра. 
Мешкали в одній саклі в Кабарді брат та сестра. Брат жвавий та веселий, а сестра сумна, замислена. Закохався брат у дівчину з сусіднього аула, одружився і привіз додому. Та не зійшлися характерами сестра та дружина. Красуня цілими днями лила сльози і нарешті наказала вбити сестру. Довго думав брат над цим, але кохання перемогло. 
Однієї ночі розбудив брат сестру, повів у ліс та убив. Впала нещасна сестра, не промовивши й слова. І лише тоді усвідомив чоловік свою помилку. Душу його охопив жах, він метався лісом, врешті упав на землю, не усвідомлюючи, день чи ніч надворі.
Раптом постав перед ним святий старець, якому брат висповідався і попросив допомоги. Старець подумав і сказав:
– Гріх твій великий, муки нестерпні, одне, що може спокутувати їх – це вогняне страждання. Іди і зроби так, як наказано тобі.
Нагріб брат сухого листя, уламків дерева, розклав багаття і згорів у ньому дотла...

Навесні виросло на цьому місці довге конопляне стебло з простертим до неба листям, а на лісовій галявині, на землі, зрошеній кров’ю сестри, – великий гарний мак.

Відтоді місцевою мовою мак називають “кизлан кан” – “кров дівчини”, а коноплі “джа шлага кан” – “кров юнака”.

КОЗАЦЬКА ЛЕГЕНДА

часів татаро-монгольської навали, коли стогнала під ярмом земля України, коли гинув народ, але не скорявся. І ось одного разу...

Тахір-мурза вдивлявся в дорогу, яка стелилась безкраїм степом. Був вдоволений, бо й на цей раз повертався з багатим ясиром: близько сотні молодих невільниць і тридцять возів добра. Боявся козацької погоні, а тому натовп підганяли нагаєм.

Сонце пекло нестерпно. Полонянки непритомніли, падали, а мурза ще більше лютував. За останнім возом, прив’язана косами, йшла дівчина. Її очі були схожі на голубінь неба. І навіть у страшному горі проглядала чарівна краса. Мурза під’їхав ближче, щось прогарчав і вдарив нагаєм коней, які шарпнули прив’язану дівчину. Вона впала і тяглася за возом. Звали дівчину Оксамитою. Побачивши, що з неї здерло одежу і вона голим тілом горне землю, мурза крикнув охоронцю підняти її. Ординець вкинув Оксамиту на воза. Коли вона опритомніла, розплющила очі і побачила, що степ навкруги вкритий маками червоними. Оксамита посміхнулась до мурзи і поманила до себе.
– Отак би й давно, а то почала хапати за ятаган... – вдоволено почав було мурза.
У байраку мурза наказав спинитись на спочинок. Дівчата обступили Оксамиту, але мурза тицьнув в неї нагайкою і наказав трьом невільницям помити її у струмку. Кинув їм розшиту золотом сорочку, плахту. Дівчата вороже зиркали на Оксамиту: “Краще б загинула, ніж з цими бусурменами лишатись”.
– Сестриці рідні, це ж ви на смерть готуєте мене...
– Ти щось задумала, Оксамито? Пробач нам...
– Та краще смерть, ніж лягти з тим бусурменом. Я обдурити їх хочу, щоб затримати. А там козаки доженуть і порятують нас. А як ні, то я згадала, як бабуся питво робила з маків. Спробую вас врятувати від лиха. Кажіть, щоб кожна рвала макові голівки. Коли поганці почнуть обжиратися, пити горілку, підмішаємо їм зілля і побачимо, що буде.
Оксамиту нарядили і підвели до мурзи. Той ласо подивився на неї і почав молитися. Згодом лагідно сказав, щоб наказувала, що хоче.
– Зроби заради нашого кохання великий бенкет!
Мурза не чекав такого. Але голосно наказав, щоб готували бенкет. Миттю було забито сім баранів, доставлено курдюки з питвом. Ординці називали той напій горючою водою. До гурту дівчат підійшла стара баба, яка була особистою знахаркою мурзи.
– Не бійтеся мене, дівчата... Знаю я, – сказала вона Оксамиті, – що хитра ти, макова квітко. Чи не твоя то бабуня, що біля села Трясовини жила у землянці і всіх лікувала зіллям?
– Моя, моя, – злякано тремтячим голосом відказала Оксамита.
– То це ти її внучка? Так, так. Щастя прийшло тобі в руки. Мабуть, народилася в сорочці. Не бачити мурзі тебе до смерті. Я тобі прислужуся, бо твоїй бабусі зобов’язана життям, знанням цього святого зілля. Послухай мене. З бусурменами я сама впораюсь, наллю їм такого зілля, що спатимуть три дні. Он дивися, скільки росте маку. А мурза мені довіряє, бо не раз рятувала його од смерті.
І справді, вранці всі бусурмени лежали, як снопи. А через два дні оточили козаки напасників і не могли їх розбудити. Так і пішли всі на дно річки, що звалась Галаганкою. Невільниці були врятовані, і не одне весілля одгуляли козаки. Оксамита теж знайшла чорноокого Дмитра.
А знахарку так і не бачили відтоді...

УКРАЇНСЬКА ЛЕГЕНДА

Колись давно на наш край нападали вороги. Багато людей гинуло... А хто не загинув, того чужинці забирали в полон. Ішли полонені рідною землею, гарячими слізьми поливали дорогу в неволю... Ось така невільницька валка простувала степом. Серед чоловіків вирізнявся поставою один парубок. Міцні руки, дужі плечі були туго обкручені вірьовками. Сірі очі його аж зчорніли від безсилого гніву, на обличчі застиг гордий вираз нескореності. А одну з полонянок чужинці ховали в наметі. Тільки зрідка долинав звідти сумовитий спів, повен туги і болю. Коли парубок чув той голос, ще більше паленіли його очі, ще грізніше стискалися вуста. Але пута гадюками пов’їдались йому в тіло, скували рухи. Одного разу налетів степовий вихор, зірвав намет. Коли полонянка підвела голову і глянула навколо, парубок отерп від небаченої краси. Коли їх очі стрілися – сталося диво; народилося незнане почуття. Запалало воно у грудях парубка: неймовірним зусиллям розірвав він на собі пута, вихопив у ошелешеного вартового вуздечку коня, мов на крила підхопив дівчину і майнув у степ. Якусь мить всі не могли зрозуміти; що сталося. А коли отямились, кинулися навздогін. Та кінь утікача летів, як вітер. Зрозуміли чужинці, що не спіймати їх, не догнати. Щасливі юнак та дівчина глянули одне одному в вічі: злили вуста у поцілунку. І таке таїнство єднання двох душ створилося тої миті, що сонце зупинилося, замилувавшись, вітер приліг на трави, затаївши подих. Зловісний свист розрізав повітря – гостра стріла пронизала відразу двоє сердець. То один з чужинців натягнув лука і, вклавши всю хижу силу, пустив стрілу навздогін утікачам. Так і застигли парубок і дівчина в нерозривних обіймах. Пішов кінь степом, несучи на собі мертву казку двох сердець. Кров повільними краплями спадала в густу траву. І там, де падали ці важкі краплини, поставали з трави квіти, як полум’я. Яріли вони червоним цвітом, ховаючи в собі полум’я двох сердець. А кінь ішов та йшов, бо він був теж полонений і теж вертав додому, до свого зеленого лугу, до теплої стайні, обережно несучи на собі страшну ношу. Та коли прийшов додому, то замість села побачив чорне згарище. Тоскно заіржав, захвилювався. І тоді з його спини додолу впала ноша. Зразу налетіло гайвороння, намагаючись виклювати мертві очі. Кінь знову заіржав, розпачливо та тужно. Гайвороння втекло. Довго стояв у задумі, потім почав рити землю. Бив і бив копитами, яма глибшала, ширшала. Вибився із сил… Зовсім знесилений, обережно скотив застиглих у довічних обіймах молодят і почав загортати. Ліг поруч і не встав більше... Весною над молодими прослалися дивним килимом квіти, що народилися з їхньої крові. Ціле літо цвіли вони, розкидаючи навколо своє насіння, ваблячи красою. А над конем зеленим шовком прослалася ковила, відтіняючи квіти, що пломеніли поруч.
 

ЛЕГЕНДА ПРО КВІТКУ МАК

Коли Господь створив землю, тварин і рослини – всі були щасливі, окрім Ночі. Як не старалася вона розсіяти свій глибокий морок, та приходив ранок. Тоді Господь створив Сон, сновидіння і марення, і разом з Ніччю вони стали бажаними гостями. З часом в людях прокинулися пристрасті, одна людина навіть задумала убити свого брата. Сон хотів зупинити її, але гріхи цієї людини заважали йому підійти. Тоді Сон в гніві ввіткнув свій чарівний жезл в землю, а Ніч вдихнула в нього життя. Жезл пустив коріння, зазеленів і перетворився на мак. Мак служив символом родючості через свою велику плодючість (у маковій коробочці міститься близько 30 тисяч  насінинок). Тому він є постійним атрибутом Гери – богині родючості і шлюбу. Маком обсипають місця, які хочуть позбавитися від хитрощів і оман відьом. Мак має бути дикий і освячений 14 серпня в день Маковія.

 

У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розіп’ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.
У древніх слов’ян існувало божество на ім’я Макоша (Мокош, Макеш) – покровителька жіночих робіт, прядива та ткацтва, мати врожаю, богиня достатку. Ім’я богині утворилось од п’янкого, як любов, маку, який дівчата вишивали на весільних рушниках. Макоша – божество жіночої життєвої сили. Її єдиний ідол стояв на вершині пагорба у пантеоні князя Володимира.

А в Білорусії й досі на весіллі роздають пшоняну кашу з маком як символ щастя. На Балканах мак називають метеликом, німці вважають його символом родючості. У Сибіру насіння маку насипають у туфлі молодятам, щоб не були бездітними. Українці дуже люблять страви з маком, труть його у макітрі (її назва з ним і пов’язана). На весіллях хлопці, що супроводять нареченого, у петличку вставляли мак, а дружки вплітали його собі в коси.

Проте не в усіх народів мак є символом щастя. 

Переглядів: 363 | Додав: NVDrach | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Травень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми у Facebook
МИ ЗАРЕЄСТРОВАНІ